А.П.Машляківська, вчитель
української мови та літератури

Романи «Колії» та Коліївщина» М.Глухенького
Кожного року 6 грудня учні та вчителі школи вшановують відомого українського письменника, нашого земляка Миколу Герасимовича Глухенького.
Мені ж хотілося зупинитися на його літературній спадщині, хоч частково розкрити зміст, тему та проблематику його романів “Колії ” та ” Коліївщина ” , повернутися в далекі часи XVIII ст., коли наш український народ піднявся на боротьбу проти польської шляхти, відстоюючи свою свободу й незалежність .
Ці події в історії України відзначені як гайдамацький рух, а повстання назване Коліївщиною. Що ж це за часи ? Який історичний матеріал використовував письменник, щоб глибоко й грунтовно розкрити цей складний час в долі нашої багатостраждальної
України ?
Коліївщина – це народно – визвольне і антифеодальне повстання 1768 року на Правобережній Україні проти польсько – шляхетського гніту. Воно стало найвищим етапом гайдамацького руху. Очолив повстання Максим Залізняк . 6 червня 1768 року на чолі гайдамацького загону він вирушив з Холодного Яру в похід. Повстанці визволили Смілу, Черкаси, Канів, Корсунь, Лисянку. Повстання охопило Київщину, Брацлавщину, Поділля і Волинь .20-21 червня загони Максима Залізняка і Івана Ґонти здобули Умань. Під час Коліївщини діяли також загони гайдамаків під проводом Семена Неживого, Андрія Журби, Івана Бондаренка, Микити Швачки .
Під впливом Коліївщини почалися селянські заворушення в Галичині, Польщі. Царский уряд, наляканий розмахом повстання, вступив у зговір з шляхетською Польщею. 7 липня царські війська по – зрадницькому схопили Максима Залізняка, Івана Ґонту та інших ватажків повстання, а іхні загони роззброїли. Після придушення Коліївщини польська влада жорстоко розправилася з повстанцями. Однак повстанський рух на Правобережжі тривав і в наступні роки.
Грунтовно дослідивши історичний матеріал і узагальнивши його в конкретних літературних образах, М.Г.Глухенький простежує причини виникнення гайдамацького повстання 1768 року, показує, що його головною рушійною силою було селянство.
Трудова Голота, наймити, запорозькі сіроми, сповнившись ненавистю до поневолювачів, піднялися на боротьбу проти феодально – кріпосницького й національно – релігійного гніту.
Романи Миколи Герасимовича Глухенького ” Коліївщина ” та
“Колії” присвячені саме цим подіям – подіям часів Коліївщини. Автор творів переносить нас в другу половину Х\/ІІІ ст. на Правобережну Україну. 200 років тому українське селянство та міська біднота, не стерпівши нелюдськго кріпосницького гніту й кривавого розгулу польських конфедератів, піднялася на рішучу боротьбу.
Змальовуючи хвилюючі події того часу, розкриваючи виразні людські характери, автор підкреслює волелюбність українського народу, його класову ненависть до загарбників, мужність і відвагу.
Спираючись на усну народну творчість та поему Т. Шевченка ” Гайдамаки “, в обох романах Микола Глухенький вживає епіграфи до розділів, які характеризують ідейну спрямованість сюжету.
Так , І розділ ” Коліївщини ” починається епіграфом :
О боже мій милий !
Тяжко жить на світі,
А хочеться жить .
Т. Шевченко.
Далі йде розповідь про Семена Неживого, одного з ватажків гайдамацького руху, який згадує своє дитинство, слухаючи дядька Пилипа, який розповідає про своє життя чумаче, хлопцеві моторошно стає, що з ним щось може статись, що він ніколи не побачить ні рідного батька, ні матері, хоч не дуже добре й памятає їх: ще в
6 років батько віддав його до гончара Терещенка аж в Чигирин в наймити. Натерпівсь Семен всього за ці роки, аж поки терпець не урвався, і він утік з чумаками .
В третьому розділі, розповідаючи про те, що чинила польська шляхта на український землі, яке горе несла в кожну родину, як знущалася над українцями, автор роману за епіграф бере слова Т. Шевченка із поеми ” Гайдамаки ” :
Розбрелися конфедерати
По Польщі, Волині, По Литві, по Молдованах, по Україні…
Коли до панів Красинських ночами з”їжджалися гості, то наймити Тит і Улас кинулись приймати прибулих, намагаючись чемно й швидко їх роздягнути й провадити до зали. А після бенкету, не догодивши низенькому миршавому шляхтичу, Тит був катований.
” …Гайдуки підняли Тита, здерли ліврею. Скинувши широкі штани, закотили аж на голову полотняну сорочку, поклали на лаву і прив’язали мотузками … Чи від оп’яніння рахунок ударів змішався, чи сам Тит на лаві вже не виявляв ніяких ознак життя, бо відчуття всіх мук, болю властиві живим і зовсім не страшні для мертвого … Лишаючи останнім вестибюль, Красинський кинув Уласу і гайдукам:
– Заберіть це стерво, щоб і не смерділо. А ти витри гарно ту псячу кров, – і пішов доганяти шляхтичів.
Коли ж до нього одного разу привели селянина, який поїхав до лісу назбирати хмизу, щоб не замерзли в хаті діти, то пан наказав йому відрубати руку, щоб не крав, бо ж на все ” треба мати панський дозвіл “.
В іншому епізоді, коли до його ніг впала жінка, мати трьох маленьких дітей, благаючи віддати їй корову, що забрали в неї, пан злісно кинув до хорунжого : ” Виженіть її ” . Такі жахливі картини селянського буття.
М. Глухенький реалістично показує життя селянської бідноти з їх важкою роботою на панщині, разом з кріпаками шукає відповіді на запитання: чому такі бідні? Чому так тяжко їм живеться? Змальовуючи селян, що збираються до ставу на шарварок, автор показує їх важку працю, а також роздумує разом з ними: чому по всій Вкраїні така пошесть іде: обступають ляхи село, зганяють усіх людей докупи і давай з кожного шкуру дерти, а хати палити “… І ось зав’язується розмова про те, для чого дерти з людей шкуру. І Мусій відповідає Омелькові :
– Гаманці шиють … Золота в них так багато, що вже не хвата в чому носити. Всі оторопіли : ” Такого ще не чули , щоб з людей та дерли шкуру на гаманці»
Важливу роль в романі ” Коліївщина ” відіграє легенда про Правду й Неправду . Почувши її від Омелька і дізнавшись, що Правда нічого не може вдіяти проти Неправди, чоловіки в корчмі гуртом загули :
– Пани правду обплутали так, що вона й не писне.
Розмова точилася дати, доки прикажчик не погнав їх до роботи .
Особливо яскраво і з любов”ю змальовує Микола Глухенький ватажків селянського повстання Максима Залізняка, Семена Неживого, а пізніше Івана Гонту. В13 розділі ” Коліївщини ” автор вживає епіграф :
Замучені руки
Розв’язались – і кров за кров ,
І муки за муки .
Т. Шевченко.
М.Глухенький показує, як селяни – гайдамаки розправляються в Жаботині, а потім в Смілій зі своїми кривдниками, адже чаша терпіння була переповнена вщерть і люта ненависть керувала їх вчинками, бажання бути вільними від рабства, незалежними на своїй власній українській землі : ” Батько Максим об’їжджав усі сотні, цікавлячись приготуванням до штурму. Почувши про ту чи іншу задуману гайдамаками витівку, тепло усміхався і казав : ” Добре , дітки . Добре. Тільки хоч раз добре помучте проклятих ляхів, в раю за те будете ! ”
Семен Неживий, колишній наймит, на запитання селян, як їм тепер бути без пана, що з ними буде, відповідає :
– Жили колись наші батьки без панів. І поки хоч один лишатиметься на всій Україні, життя ніякого не буде … Громада сама повинна обрати свого війта, старшин, розподілити все добро так, щоб більше одержав бідніший, слабший. Землю панську поділіть між собою. Панщини не буде. А бідняк, одержавши більшу частину панського майна, зрівняється з багатшими, заможнішими, і тоді всі заживуть як рівні брати однієї матері “. З любов’ю розкриває автор роману ” Колії ” приєднання до повстанців Уманського полку та скликану Гонтою раду, на якій він пропонує приєднатися до Максима Залізняка :
” 3 ким ми маємо битися , браття козаки? Чи не з такими, як самі? За кого будемо підставляти свої голови? Чи не за тих же панів, конфедератів, що поховалися за наші спини та катують наших рідних по селах?
… То ж будемо бити ляхів , які де тільки не є по всій православній Україні, визволитися від шляхетської неволі та знову ставати всім козаками, щоб зажити дружньою родиною, як діти однієї матері” .
І далі : ” Брати – козаки …Чи не хочете бачити Вкраїну козацькою? Щоб жилося добре всім людям, а не лише купці графських посіпак. Чи може не хочете, щоб вільно дихалося в своїй рідній хаті ?»
Образи романів змальовано в героїчному плані. Головний герой творів – повсталий народ. Основною силою повстанців була громада в сіряках, тобто селянство. Багато тут було простого козацтва, запорожців, але бачимо декого із козацької старшини, що приєднались до народних мас. Адже і Гонта був сотником двірських козаків Потоцького .
Героїчними рисами наділив автор повстанців. Гайдамаки – це орли, вони непримиренні в боротьбі, в прагненні покарати панів за заподіяні селянам кривди. Серед них виділяється Ярема, Андрій Журба.
Глибоко і з любов”ю змалював письменник ватажків повстання – Максима Залізняка, Семена Неживого, Івана Ґонту, Микиту Швачку. Це особи історичні. Залізняк – ватажок повстання, патріот, улюбленець мас. Навіть запорожці, що не дуже довірливо ставляться до старшини, яка взяла участь у повстанні, шанують і славлять його : ” У нас одна старшина – батько Максим ” . Таким гайдамацьким батьком виступає Залізняк протягом усього ходу подій. Він виявляє мужність у бою, показує приклад своєю поведінкою. Це – щира душа, яка живе інтересами мас і кровно з ними зв’язана .
Суворими рисами змальовано і Ґонту . Основна – вірність присязі, відданість інтересам мас. Приєднавшись до повстанців, взявши в руки ” свяченого ножа “, щоб різати ворогів народу, він ні перед чим не зупинявся, виконуючи присягу .
Глибоко розкриває Микола Глухенький історію життя, боротьби проти ворога Семена Неживого, а також нашого славнозвісного Микиту Швачку, отамана фастівського. Це – отамани ” кривавого діла”, непримиренні месники за народні кривди .
Велику насолоду й задоволення одержуємо, читаючи II розділ роману ” Колії “, в якому розповідається про отамана Швачку, який на міському майдані Фастова, де йшов ярмарок, роздавав бідним сувої полотна, сукна та всяке панське добро :
– Хлопці ! Все оце полотно, тканини, одіж роздайте заміжнім. А намисто та оці дорогоцінності віддайте молодим вдовам. Вони й так нещасні…
Тут же подається опис нашого міста Фастова:
– Там, де Унава виходить з дрімучих лісів і підмиває правий крутий берег та затоплює напровесні на лівому боці млаки, по обидва боки річки розкинувся Фастів.
Над містечком сходило багряне сонце. В його променях поміж зелених садків забіліли хати, забовваніли високі мури замка, який стаяв над самою кручею. Це була нова частина міста. Будівель старого Фастова, розташованого на лівому, пологому боці, не видно зовсім. Вони потопали в гущавині верболозу та вишняків. І коли б не золотиста баня Покровської церковки, збудованої ще за часів Семена Палія, то тяжко було б признати в цьому гаю частину міста, до того ж більшу. Звідси через дерев’яний місток купками поспішали люди у верхній Фастів . Над кам’яним замком здійнявся великий клубок диму і бухнув догори полум’ям. Панський палай, ще вчора підпалений гайдамаками, дотлівав, гублячи в собі назовсім усе багате і ховаючи навіки все жахливе … На міському майдані йшов ярмарок, тільки якийсь незвичайний … Миру – не окинеш оком. І міщани, і посполиті з навколишніх сіл, і запорожці, колії, навіть паничі, але вже не такі гонорові…
Читаючи й аналізуючи романи М.Глухенького «Колії» та «Коліївщина», ми сьогодні вшановуємо справжнього письменника, його великий талант. Гортаючи сторінки згаданих творів, твори, переконуємося , що Микола Глухенький добре знав історію України, в художній формі зумів передати її своїм нащадкам, змальовуючи одвічне прагнення українського народу до свободи, незалежності.
То ж нехай твори цього талановитого письменника Миколи Герасимовича Глухенького з’являться в будинках його земляків, стануть предметом вивчення на уроках української літератури шкіл Фастівщини, а його ім’я з пошаною і гордістю промовлятимуть фастівчани, бо ж народився він на українській землі, під українським небом і своє життя присвятив Матері – Україні, її славній історії.