Виходячи з етичних міркувань і беручи до уваги, що дії «поляків» місцева громадськість розглядає «крізь збільшувальне скло», Ігнатій Ігнатович, попереджуючи можливе нерозуміння і негативну реакцію, приймає рішення побудувати спочатку саме православну церкву (Свято-Миколаївський собор), а потім вже і католицький костел.
У 1895 році на досить великій ділянці поблизу заводської лікарні розпочалося будівництво “Каменської парафіяльної церкви в ім’я Святителя Миколая” або просто костелу, який став гордістю всього Кам’янського. Проектувати костел і спостерігати за його будівництвом Ігнаціо Ясюкович запросив 36-річного архітектора Маріана Хорманського.
Ясюкович запропонував Хорманському спробувати себе в неоготичному стилі. Маріан Хорманській пропозицію прийняв і висунув ідею будівництва костелу на кшталт готичних соборів середньовіччя. Костел мав представляти собою споруду базилікального типу з двома 33-метровими вежами по східного фасаду, а з висоти пташиного польоту бачитися лежачим на землі в формі латинського хреста.
Будівництво Кам’янського костелу, складеного з жовтого кольору київської цегли, і розрахованого на одночасне відвідування п’ятисот прихожан, тривало більше двох років і завершилося в 1897 році. На стіні була біла мармурова дошка з написом, яка стверджувала, що Каменська Парафіяльна церква в ім’я св.Миколая споруджена в 1895-97 рр. з ініціативи директора-розпорядника Дніпровського заводу Ігнатія Ясюковича на кошти робітників і службовців Дніпровського заводу за участю Металургійного Товариства. Фігурами, встановленими на найпочеснішому місці – у вівтарній частині у великого розп’яття – стали святі Микола і Варвара. Фігура св. Миколи, як і фігури святих Казимира, Варвари і Антонія, відноситься до так званих поліхромним скульптурам, розписаним срібло- і золотовмісних фарбами (“золотий лак”). Справжнім шедевром Стадницького стала вирізана з липи фігура Ісуса Христа на хресті. До Кам’янської римо-католицької церкви, яка аж до 1905 року вважалася філією Ямбурзького приходу, зараховувалися уже Верхньодніпровськ, завод Корбіно і станція Запоріжжя-Кам’янське. І хоча костел св. Миколая міг вмістити до 500 осіб, частенько людей приходило стільки, що частина їх залишалася поза храмом. При костелі відкрили бібліотеку, і кожен парафіянин міг взяти книгу для душі. Освячення Кам’янського костелу відбулося 25 вересня 1905 року.
Після встановлення Радянської влади фактично Каменським приходом управляли з Катеринославського губвиконкому. На кожну громаду Відділом культу заводилася спеціальна анкета. Ось що записали щодо Кам’янської римо-католицької парафії: Анкета будівлі: дата побудови – 1897 арх. Хорманській, громада існує з 1888 р. Кількість прихожан: до 1917 р -7 тис. осіб, 1923 року – 427, 1924 г. – 518 (поляки, росіяни, білоруси, прибалти, чехи), робочі, майже всі грамотні. В кінці 1928 роки кількість прихожан Кам’янського костелу зменшилося до 118 чоловік. 1 грудня 1929 вийшла постанова президії Окружного виконкому України про закриття в м. Кам’янському православного собору, костелу, синагоги і кірхи. Згідно того ж рішення в конфіскованих приміщеннях костелу ухвалювалося відкрити польський клуб. Костел був відібраний у католиків, а майно вивезено раннім вранці 12 грудня 1929 року. У Радянські часи в костелі розміщувалися військкомат, автомийка та інші установи. У 1990 році в Дніпродзержинській міськраді створено ініціативну групу з порятунку костелу. У 1991 році відновлено богослужіння. У 1992-1999 році настоятелем костелу був ксьондз Мартін Янкевич. Костел відреставрований до 100-річчя в 1997 році за сприяння Дніпродзержинського міськвиконкому та Дніпровського металургійного комбінату. |
