Тече, несе свої води до Чорного моря річка-велетень, річка-пісня – Дунай. І на перехресті трьох її рукавів – Білгородського, Очаківського та Старостамбульського – малесенькою крапочкою позначив свою суть колись невеликий посад Липованське, потім – місто Вилкове. А нині – Українська Венеція, потопаюча в садах та виноградниках. Вулицями тут служать канали – єрики, а головний вид транспорту – човни, великі та маленькі, які сновигають по цим каналам.
270 років потому Вилківська земля була малопридатна до життя: острови, вода, очерети, безлюддя. Сюди бігли за тисячи верст розкольники – старовіри, вільнолюбиві донські та запорізькі козаки від усіляких переслідувань. Вони заселили ці землі, нарощували їх, вели своє господарство, пам’ятали про традиції та обряди.
І понині вилківці свято почитають традиції своїх дідів та прадідів. Назвою свого міста увіковічили вони природну розвилку великої ріки, дивують своєю історією, подарували внукам-правнукам красоту просторів та можливість жити в цьому екологічно чистому куточку Землі.
І головна мета нашого навчально-виховного комплексу – виховати компетентну творчу особистість, яка буде любити свою родину, Батьківщину, рідний край, нашу планету!
Permalink
Вы живете в замечательном городе. Я хотела бы когда – то увидеть его. Отлично, что вы хотите образовывать креативных людей, которые помнят о своих корнях, но в тоже время хотят быть гражданами мира.
Permalink
Добрый день, Юстына!Приезжайте в гости! Мы совершим экскурсию по городу и прилегающим к нему островам!