Команда проекту “Класна школа” гімназії № 11міста Кам’янське продовжує реалізовувати  впровадження ідей про права дитини, демократизації, використання ІКТ в навчальному процесі. Тому за ініціативою Козорог Олександри Геннадіївни наша гімназія приймає участь в молодіжному арт-проекті «ТЕ, ПРО ЩО ВАЖКО СКАЗАТИ». Програма освітньої, психологічної, інтеграційної допомоги дітям, які постраждали від збройного конфлікту на Сході України та анексії Криму.

Ідея виставки:
Захід проводиться з метою посприяти формуванню у дітей почуття співпереживання та розуміння інших, подолати упереджене ставлення та стереотипи щодо внутрішньо переміщених осіб у місцевих громадах.

Детальніша інформація про проект на сайті:
http://dialogos.org.ua/pro-proekt/te-pro-scho-vazhko-skazaty

З 23 травня 2017 року в НВК-гімназія № 11 міста Кам’янського Дніпропетровської області учні 5-10-х класів, батьки та вчителі знайомляться із виставкою фотографій молодіжного арт-проекту «Те, про що важко сказати», яка розміщена в актовій залі гімназії.

Учитель образотворчого мистецтва Гудименко Віктор Миколайович створив відеоролик про проведення виставки в гімназії:

 

                Я, вчитель хімії та основ здоров’я Гавриліна Вікторія Вікторівна, долучилась до проведення виставки, тому що тема «переселенців» для мене дуже болюча. Я навчалась в Донецькому Національному університеті і тому маю багато друзів, які залишили свої домівки 2014 року. Хочу висловити слова подяки авторам та організаторам виставки. Дуже цікава ідея подвійного фокусу із дзеркалами. Емоції посилюються чорно-білими кольорами фотографій. І хоча я знала, на яку тему фотовиставка, але почувши на відео коментарі підлітків про те, що вони хотіли розказати через ці фотографії, була здивована. Мої враження і те, що вони говорили часто не співпадали. Цікаво, що за задумом авторів виставки спочатку «не повинні розкривати відвідувачам реальні життєві історії дітей, зображених на фото, аби кожен відвідувач міг сформувати власну думку», а тільки потім розкрити ідею виставки, показати відео, де пояснюються почуття цих підлітків. Вже за декілька днів проведення виставки можу узагальнити мої враження:

• Спочатку діти філософствували про майбутнє і минуле, піднімали соціальні проблеми, більшість вражала фотографія із жінкою з шарфом та дівчинкою (учні думали, що дівчинка страждає через те, що назавжди втратила свою матір). Про фотографію з гітарою говорили, що підлітки можуть втратити сенс життя, свій талант та взагалі прекрасне майбутнє через свою аморальну поведінку.
• Взагалі, тільки один 8-й клас майже здогадався про що виставка. Мабуть психолог би сказав, що ці діти живуть щасливим життям і тому не знають про проблеми, які зображені на фотографіях.
•  З іншого боку, коли учні дізналися про тему виставки, багато з них розповідали позитивні історії, як їх родини допомагали переселенцям ( і з житлом, і з медикаментами, одягом, їжею…). Більшість з учнів, навіть, не знали, що цим людям відмовляли в роботі або притулку, зйомці житла. Не більше десятка учнів із 250-ти учнів за ці дні виставки знали про такі випадки. Навіть, в одному з 10-х класів виникало непорозуміння, чому у виставці тільки на одній фотографії, де вся команда на фото в Оперному театрі Львова (якщо ми правильно зрозуміли), показано позитивний приклад того, що всі ми (українці) разом долаємо труднощі.
• Дійсно, дуже сумне враження від виставки. Мені здається, що організатори повинні звернути увагу на однобокість представлення цієї ситуації. У дітей виникало відчуття, що ніхто не допомагає цім дітям. Але я розказувала їм, як наша держава надає можливість навіть дистанційно отримувати освіту (і середню, і вищу) дітям, які за різними причинами не можуть покинути свої домівки. Які позитивні приклади тих учнів-переселенців, які навчаються в нашій гімназії, які щасливі від того, що знайшли справжніх друзів та отримують   гарну освіту. Як моя родина та дуже багато знайомих допомагали друзям із Донецька, які приїхали тільки в літніх речах в 2014 році до нас…
• Світ не тільки чорно-білий. Він кольоровий! Україна обов’язково буде єдиною!

    

  

 

 

  

   

  

                   

Пропоную прочитати враження учнів гімназії від фотовиставки «ТЕ, ПРО ЩО ВАЖКО СКАЗАТИ».
Запрошую всіх учнів, їх батьків та вчителів поділитися своїми думками про цей молодіжний проект!

Діана, 8 клас
Сьогодні у нашій школі відбулась, на мою думку, дуже важлива подія. Виставка «Те, про що важко сказати» викликала у мене багато емоцій та вражень. Я дуже щаслива, що ні мені, ні моїм родичам та друзям не довелось пережити те, що сталося із «переселенцями». Молодь, яка створила цю виставку, руйнує всі чутки та негативну інформацію, яка поширюється про цих людей. На цих фотографіях вони виразили свої страждання та сум за рідними, показали наскільки змінилося їх життя. Може хтось із них втратив близьких людей, але залишився сильним, патріотом України. І це дійсно дуже важливо. Україна існує, поки існують її патріоти! Я вдячна цим підліткам за те, що вони встояли.
Максим, 8 клас
Ця виставка мене дуже вразила. Вона присвячена «переселенцям» та тому, як до них ставляться. Найбільше мене зачепила робота, на якій зображено хлопця із атестатом ДНР в руці. Він дивиться в дзеркало, яке тримає його друг. А у дзеркальному відображенні немає атестату!
На мою думку така виставка необхідна для школярів, вони повинні знати, як несправедливо деякі поводяться з людьми, які втратили свої домівки.
Олена, 8 клас (дівчинка із Донецьку).
Мені, як «переселенцю» було цікаво відвідати цю виставку, дізнатися, як прийняли інших людей із окупованих територій у суспільстві. Кожна картина була з великим сенсом, розкривала проблеми, до яких не можна залишатися байдужими. Відеоролики розкривали по-іншому зміст кожної картини.
Я дійсно розумію цих людей, бо так важко покидати свої домівки. На щастя, я не зустрілась із непорозумінням однолітків. До мене не ставилися, як до «особливої», тому мені дуже комфортно в школі. Звісно моя родина зустрілася із невеликими проблемами, коли шукали квартиру. Люди вважали, що переселенці будуть їм загрожувати. Але це не так! Ми звичайні люди!
На мою думку, проект «Те, про що важко говорити» був створений для того, щоб люди не мали стереотипів. А також для того, щоб ми були єдині, одним цілим!
Софія, 9 клас
Здравствуйте! Сегодня, 24 мая, на выставке фотоснимков в НВК гимназии №11 я получила огромное удовольствие от увиденного. Это те эмоции, которые не передать словами. По началу никто из нашего класса не понимал, зачем нас завели в актовый зал, вместо обычного урока. Но когда наш учитель начал нам рассказывать о выставке – все заинтересовались. Не зная, что хотел передать автор снимка, мы начали описывать увиденное. Мне очень понравился снимок с молодой девушкой и её бабушкой (по началу я думала, что это мама). Этот снимок показывал – как больно людям, которые на долго расстаются со своими родными. Он показывает заботу… Бабушка связала внучке шарф, который она не может одеть из-за войны на востоке Украины. Но девушка знает об этом подарке, смотрит в зеркало и видит, как её бабушка заботливо прикрывает шарфом плечи любимой внучки. После этой выставки я долго вспоминала то что видела, но эта картина заинтересовала меня больше всех. Может быть потому что и я рассталась со свои братом, но это было лишь на 2 месяца. Теперь я представляю, как чувствуют себя те, кого разлучила война. Я очень благодарна авторам и участникам проекта за то, что дали возможность и нам увидеть их творение.
10 клас
На мою думку ця виставка важлива для людей. Аби вони розуміли, як почувають себе люди з Донбасу. Але виникало непорозуміння через те, що багато наших знайомих допомагали переселенцям, а судячи з виставки цю допомогу не помічають. Але для людей, які не знають про проблеми тимчасово (?) переміщених осіб ця виставка дуже важлива.
10 клас
Ця виставка викликала в мене сумні емоції. Людей, які зазнали багато лиха, треба підтримувати та допомагати. Адже хто знає, що відбудеться завтра, вірно? Ці підлітки, які продемонстрували своє життя у фотографіях, заслуговують на повагу та допомогу. Ми ж українці! І ми ж повинні допомагати один одному!!!
10 клас
Коли я подивилась на фотографії виставки «Те, про що важко говорити», я одразу згадала свою подругу Віку, адже вона з Донецька. Вона перейшла у мою школу в 8-му класі. Спочатку вона постійно плакала, сумувала за рідним містом, близькими, які там залишилися, за друзями. З кожним місяцем вона звикала до нас і ділилась своїми враженнями. Вони з мамою та братиком знайшли квартиру, мама знайшла роботу. А в цьому році Віка поступила до медичного коледжу.
Микита, 8 клас
Мені здається, що такі фотографії потрібно показувати хоча б раз на рік. Я не знав, що з людьми, які жили на Донбасі, поводяться так погано. Вони ж такі ж, як і ми! В них так само має бути дім, родина…
8 клас
На мою думку, ця виставка важлива не тільки для громадян нашої країни. Мене найбільш вразило те, що ці фотографії зроблено в чорно-білому кольорі. Цей ефект посилює почуття людей. Почуття та доля кожного підлітка виражається через фото, які вони створили. Багато фотографій ми не могли пояснити, тому що не знали, що переселенцям відмовляли в допомозі. Ті факти, які ми дізналися з фотографій та відео, нас шокували.
8 клас
Сьогодні ми провели бесіду, роздивляючись чорно-білі фотографії. На диво, наш клас майже одразу зрозумів про кого та які ситуації хотіли розказати нам автори виставки. Найбільш креативною для мене здалась фотографія з планшетом. Дуже тонко і розумно показали проблему переселенців. Усі українці повинні бути разом! Якщо ти любиш Україну, то вся Україна любить тебе!
10 клас
На мою думку, ця виставка корисна та інформативна. Завдяки цим фотографіям та відео ми дізналися про факти, які не почуєш в новинах. Також цей захід показує нам реальні проблеми суспільства, з якими обов’язково треба боротися. Найважливіше у виставці те, що проблеми невигадані і те, що кожна історія розкрита в одній світлині.
Павло, 7 клас
Ця виставка мала для мене велике значення. Автори фотографій мають велике бачення. Таку виставку міг створити тільки геній. Головним компонентом картин були люди і «чарівне» дзеркало. А чорно-білий фон посилює ефект враження на свідомість.
Поліна, 7 клас
Виставка фотографій справила на мене, і я гадаю на інших, неабияке враження. Одразу згадала прислів’я «Дзеркало – відображення нашої душі». Та й правда, на кожній фотографії було воно, те відображення душі. Виставка дала зрозуміти, що переселенці, це ж як і ми з вами люди. Їх треба поважати, бо вони витримали дуже складні ситуації, вирішили надсерйозні проблеми.
Мене дуже вразила фотографія, де жінка приймає до себе переселенців. Вона гадає, що на вигляд вони інтелігентні, а у душі якісь страшні люди, які вкрадуть щось з квартири або почнуть закликати війну.
Для мене ця виставка була дуже корисною, бо я зрозуміла, що потрібно допомагати таким людям.
Єлизавета, 7 клас
Я вражена ситуаціями, які були зображені на фотографіях. Коли я вперше побачила їх, подумала, що зображено якісь почуття, люди, емоції, які відображалися у дзеркалі. Але не тільки дзеркало об’єднувало фото. Головною ідеєю було показати проблеми переселенців з Донбасу та Криму. Мене вразили фотографії із атестатом ДНР, трьох дівчат, а в дзеркалі одної з них не було. А ще фотографія мабуть в Львівському оперному театрі, де всі «герої» виставки разом.
Ігор, 7 клас
Я був вражений виставкою цих картин. У дзеркалах, які були на кожній фотографії, відображено або минуле, або уявлення про них інших людей. Були картини, де переселенців бачили інші, як поганих людей, які вживають алкоголь або тримають зброю в руках. Але це не так. Кожен переселенець – це особистість, така як і інші. Єдина відмінність від нас – вони втратили все і чекають на допомогу. Мене вразила картина, де підліток має талант і грає на гітарі, а його сприймають як п’яницю.
Ярослав, 7 клас
Коли я передивлявся ці фотографії, у мене було дивне почуття: і страх, іі самотність, безнадійність. Бо всі ці люди, мені здається, пережили ці почуття.
Аліна, 7 клас
Ці фотографії викликали у мене співчуття до дітей-переселенців та їх батьків. Адже ці люди не вині, що саме в їхньому місті сталося така непередбачувана ситуація. Мені соромно за тих людей, які не допомагають цим людям, які їх цураються і зневажають. Я думаю, що якби вони пережили ці страшні події, мабуть, зрозуміли б що означає втратити свою родину, будинок і під обстрілами їхати невідомо куди.
Дар’я, 7 клас
Мені стало дуже боляче особливо за цих дітей, які втратили своїх друзів і рідних. Тому я закликаю усіх допомагати цим людям! Бо вони не вині в тому, що залишились без домівок.
Після цієї виставки я обов’язково буду допомагати дітям-переселенцям, чим зможу (одягом, їжею …), а особливо, хочу стати їхньою подругою…
Дякую авторам та організаторам виставки!
Альона, 7 клас
Я була вражена усіма фотографіями виставки. Мій тато був в АТО. Я знаю, як страшно, коли твої рідні у небезпеці. Мені найбільш сподобалась фотографія з розвалинами. Там стоїть хлопчик-українець, а його друзі зневажають його за те, що він розмовляє українською.
Безумовно, всі ми українці! Я вважаю, що люди всі однакові у своїх правах!
Я хочу і буду допомагати людям, які втратили свої домівки!
Світлана, 7 клас
Я співчуваю цим дітям, бо вони страждають через те, що їм ніде жити, бо їхнім батькам не дають роботу, або не здають квартиру. Ці діти втратили рідних або дорогих їм друзів. Тому ці фотографії доторкнулися до мене і вразили.

Ментор та координатор проекту “Класна школа” в гімназії № 11

                                                                                Гавриліна Вікторія Вікторівна